У монографії Лідії Сліпчишин – 120-літня історія художнього училища імені Станька як відображення традицій яворівської мистецької школи

http://www.npucenter.lviv.ua/monografia/

Нещодавно вийшла друком монографія «Яворівська художня школа: освітньо-мистецький аспект» кандидата педагогічних наук, доцента Львівського навчально-наукового центру професійної освіти Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова Лідії Сліпчишин.

Лідіє Василівно, розкажіть про роботу над книгою, що, безперечно, має освітню, мистецьку, історичну цінність.

Підготовка монографії до друку тривала понад рік, але дослідницькі напрацювання зібрані швидше – з 2013 року, коли я працювала старшим науковим співробітником відділу професійно-практичної підготовки Львівського НПЦ, який на той час підпорядковувався Національній академії педнаук України.

Отож інформаційний багаж для написання монографії з’явився з дослідження теми «Педагогічні засади організації творчої діяльності учнів професійно-технічних навчальних закладів», що виконувалася в складі колективної теми «Модернізація науково-методичного забезпечення професійної підготовки фахівців народних художніх промислів».

Що стало приводом для пошуку та впорядкування текстової та фотоінформації про Художнє професійно-технічне училище імені Й.П.Станька?

У листопаді 2016 року ДНЗ «ХПТУ ім. Й.П. Станька» (Львівська обл., Яворівський р-н, смт. Івано-Франкове) відзначило 120 років від дня заснування. Директор цього училища – Василь Михайлович Гевало, запропонував записати історію закладу за рік до ювілею. До речі, він розробив дизайн обкладинки книги.

У контексті сучасних наукових підходів до організації професійного навчання, професійно-художньої освіти актуальною проблемою є ознайомлення з тими джерелами, які допомогли цьому навчальному закладу протягом 120 років створити міцну базу для розвитку освітньо-мистецької діяльності.

Ви досліджували історію закладу в контексті розвитку Яворівщини?

Так. Історія функціонування училища тісно пов’язана з тими подіями, які відбувалися в регіоні та країні. У працях, в яких автори розповідають про Яворівщину, розвиток її промислів і виробництва, становлення професійно-технічної освіти в Західній Україні та самого закладу, лише фрагментарно згадуються люди й події попередніх років. Це, з одного боку, спрощує сам історичний процес, а з іншого – розглядає його крізь призму української історії Галичини, залишаючи поза увагою особливості функціонування фахової школи в періоди панування різних політичних влад. Аналіз історії закладу протягом 120 років дає можливість поєднати всі факти, події та долі особистостей, під впливом яких сформувалися його освітньо-мистецькі традиції.

Розкажіть про створення фахової школи, що зараз є училищем.

Історія освітньої діяльності цього закладу розпочалась у листопаді 1896 року, коли Галицький крайовий відділ освіти на підставі ухвали Сейму тимчасово створив у м. Яворові навчальну майстерню «для виготовлення забавок». Через рік вже на постійній основі почав працювати заклад «Крайова майстерня для виготовлення забавок». Завданням цієї школи було піднесення місцевого забавкарського промислу в двох напрямах: впровадження більш шляхетних форм і поліпшення традиційної продукції; забезпечення кращих заробітків виробникам.

Починаючи з 1899/1900 н.р., Яворівська забавкарська школа почала переорієнтовуватися із забавкарства на художню обробку дерева, зокрема на різьблення. Основний напрям діяльності – підготовку столярів-червонодеревців-різьбярів – школа зберегла протягом 120 років із невеликими перервами в часи воєнних дій.

Під час дослідження було виявлено, що за період від 1896 до 2016 року школа не працювала лише сім навчальних років, для 112 навчальних років визначено щорічний набір учнів. Вона завжди була державної форми власності. Увесь час школа користувалася популярністю серед молоді, а випускники знаходили роботу в різних регіонах, спочатку в межах Галичини, пізніше України – Волинь, Київщина, Полтавщина, Сумщина, Чернігівщина, а також й СРСР – Росія, Молдова, Далекий Схід тощо.

Із якими джерелами Ви працювали, щоб сформувати цілісну картину про історію та розвиток училища Й. П. Станька?

У її історії можна виділити австро-угорський, польський, окупаційний німецький, радянський і український періоди. Про це свідчить аналіз архівних документів і документообігу закладу.

Для написання монографії потрібно було врахувати різні напрями діяльності училища, адже була необхідність відобразити передумови і умови, що сприяють закладам зберегти себе як суб’єкта освітньої діяльності та успішно розвиватися, незважаючи на впливи соціально-економічного характеру. У контексті сучасних вимог до професійної підготовки майбутніх фахівців художнього профілю проблема виживання училищ є надзвичайно актуальною, адже через особливості художньої діяльності такі заклади приймають на навчання творчо обдарованих дітей, кількість яких для якісного навчання не може бути великою.

Документальне підгрунття для монографії шукала в архівах – України та Польщі. Саме там знайшла різні довідки та звіти про школу та причину її відкриття. Натрапила навіть на кількісну та структурну характеристику перших учнів (1896 рік), проаналізувала скільки і на яких курсах вчилося дітей. Я написала біографії всіх керівників, збираючи інформацію де тільки можна. Пишаюся, що написала про викладачів, внесок яких був найвагомішим, також про всіх директорів училища (їх було 13), а п’ятеро з них мали художню освіту і з різною інтенсивністю займалися практичною мистецькою діяльністю: В. Нємчиновський (різьбяр, столяр з виготовлення художніх меблів, технолог деревообробки), А. Придаткевич (різьбяр), В. Пшедвоєвський (художник, різьбяр, медальєрист), Б. Стебельський (художник), В. Турчин (різьбяр, технолог деревообробки). Останніх десять років училищем керує В. Гевало (різьбяр, архітектор), який успішно поєднує управлінську, освітню, творчу й громадську діяльності.

Розмовляла Лариса КУБСЬКА


Ви можете поділитись цікавою статтею з друзями в соціальних мережах: