На сучасному етапі суспільство зіткнулося з проблемою важковиховуваності дітей. Традиційно вважається, що на формування девіантної поведінки дітей і підлітків впливає неправильне виховання та асоціальне оточення. 

 

Психологічна травма як особлива форма загальної стресової реакції.
Початок створення даної концепції поклав Ганс Сельє - основоположник вчення про стрес. Стрес (у пер. з англ.) - тиск, напруга. Г Селье визначив стрес як неспецифічна (що полягає в адаптації) відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу. Стрес не завжди є результатом пошкодження. Дослідження Г. Селье показали, що певний ступінь стресу може бути навіть корисним, оскільки він грає мобілізуючу роль і сприяє пристосуванню людини до умов, що змінюються. Але якщо стрес сильний і продовжується дуже довго, то він перенавантажує адаптаційні можливості людини і приводить до психологічних і фізіологічних "поломок" організму. Часте повторення або довга тривалість стресу і пов'язаних з ним афективних реакцій можуть вести до постійної активності, при якій збудження набуває застійної форми і накопичується, активізуючи центральні утворення вегетативної нервової системи. Розлад в нейрофізіологічних структурах призводить до порушень функціонування серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, зміні крові, розладу імунної системи.
Психологічна травма - це переживання, в центрі якого знаходитися певний емоційний стан. Центральне місце емоцій в структурі психотравм, обумовлене як важливим місцем емоцій в організації й інтеграції психічних процесів, так і їх роллю у взаємозв'язку психічних і соматичних систем особистості.
Психотравмуючі переживання - це стан, що впливає на особистість в силу його вираженності (гостроти), тривалості або повторюваності. Психотравмуючими є не будь-які сильні або приголомшливі переживання, а лише такі негативні переживання, які можуть бути причиною певної патології.
Найважливішою рисою психотравмуючих переживань є їх центральне місце в структурі особистості, їх особлива значущість для індивіда. Досить поглянути на будь-яке глибоке переживання людини, щоб переконатися в тому, що в основі переживань взаємовідносин людини з різними сторонами оточуючого, що хворобливі переживання є лише наслідком порушених взаємин. Втрата місця, наклеп, зрада чоловіка, смерть дитини, невдача в досягненні мети, уразливе самолюбство і т.п. є джерелом хворобливого переживання лише в тому випадку, якщо вони займають центральне або принаймні значуще місце в системі ставлень особистості до дійсності.

Найбільш істотний вплив на особистість дітей спричинюють гострі психологічні травми і хронічні психотравмуючі дії, які є ситуаціями підвищеного ризику і призводять до виникнення дезадаптивних реакцій. Як вважає В. Дорозцева, такими гострими психологічними травмами для дитини єфізичне та сексуальне насильство, смерть близької людини, втрата батьків. Також в дослідженнях останніх років йдеться про негативний вплив на психіку дитини катастроф і нещасних випадків, а також фізичних травм, що одержуються в результаті транспортних аварій і падінь. До цієї ж категорії травм відносяться і хірургічні операції.
К. Флейк-Хобсон виділяє для дітей наступні ситуації підвищеного ризику:
1. Ситуації, пов'язані з відсутністю або втратою відчуття захищеності:

• ворожа, жорстока сім'я;
• емоційно-відкидаюча сім'я;
• сім’я, що не забезпечує догляду;
• негармонійна сім'я (що розпадається або що розпалася);
• надмірно вимоглива сім'я (домінуюча гіперопіка);
• поява нового члена сім'ї (вітчим, мачуха, брат, сестра);
• суперечливе виховання.

2. Ситуації, що викликають беззахисність через відрив від сім'ї:

• переміщення в чужу сім'ю;
• направлення до дитячої установи;
• госпіталізація 

Такого роду травмуючі події як фізичне насильство, сексуальне насильство, смерть близької людини, спричиняють істотний вплив на весь хід психічного розвитку, здатні серйозно порушити соціальну адаптацію дитини, глибоко деформувати її психіку.
Іншим видам психологічної травматизації в науковій літературі приділяється менше увага, проте й вони мають велике значення для психологічного благополуччя і нормального розвитку дитини.
Одним з основних чинників, обумовлюючих психологічну травматизацію дитини, є жорстоке з нею поводження. Жорстоке ставлення призводить до деформації особистісного розвитку. У хронічному варіанті воно викликає травми розвитку - стресові стани, пов'язані з травматичною подією, що періодично повторюється. Наслідки психологічних травм виявляються в різних сферах життєдіяльності дитини. Так, за даними Н. Тарабріної, основними наслідками жорстокого ставлення для дітей є їх недостатній контроль над власною імпульсивністю, зниження здібності до самовираження, відсутність довіри до людей, депресії.
Безпосередньо після травми можуть виникати гострі стани страху. Наслідками насильства можуть бути делінквентність (протиправна поведінка, готовність до правопорушення) і, навіть, садистські нахили. У жертв насильства часто виявляється прагнення до отримання нових психотравм шляхом нанесення образ оточуючим, спричинення самоушкодження або пошуку небезпечних ситуацій. Саме з подібними особливостями наслідків психотравматизації пов'язаний той факт, що серед малолітніх правопорушників, що скоїли жорстокі злочини, високий відсоток тих, хто пережив в дитинстві психологічну травму. Для таких особистостей характерна саморуйнівна поведінка, припікання тіла сигаретами, суїциїдальні спроби, голодування, алкоголізація і вживання наркотиків. Жорстоке ставлення сприяє формуванню у дитини агресивності й схильності до подальшого відтворення подібних форм поведінки в соціальних контактах. У багатьох випадках діти, що пережили насильство, надалі проявляють його по відношенню до власних дітей. Більшість батьків, що жорстоко поводяться з дітьми, самі переживали нелюбов і депривацію в дитинстві. Їм властиві низька самооцінка, недостатній самоконтроль.
Наслідки психологічної травматизації майже завжди викликають травматичний стрес. Травматичний стрес - це особлива форма загальної стресової реакції. Коли стрес перенавантажує психологічні, фізіологічні, адаптаційні можливості людини і руйнує захист, він стає травматичним. Але не кожна подія здатна викликати травматичний стрес. Психологічна травма можлива, якщо:

• подія, яка відбувається, усвідомлювана, тобто людина знає, що з нею відбулося і через що у неї погіршився психологічний стан;
• пережите руйнує звичний спосіб життя.

Якщо психологічна травма у дитини була дуже сильною або травматичні події повторювалися багато разів, хвороблива реакція може зберігатися протягом багатьох років, і дитина може знаходитися тривалий час в стані посттравматичного стресу. При ПТС спостерігаються наступні клінічні симптоми: невмотивована пильність, нав'язливі спогади, думки, образи, фізіологічна реактивність, прагнення уникати всього того, що пов'язане з травмою, депресивні переживання, депресивні переживання, виникає відчуття несхожості на інших, неможливість переживати радість від життя, підвищена збудливість, регрес в поведінці, агресивність по відношенню до інших, низький рівень самооцінки, безсоння.